Екологічна інформація: шляхи отримання

Олексій Василюк

1. Доступ до екологічної інфо­рмації.

Інформація - це задокументовані або публічно оголошені дані про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Право на інформацію передбачає можливість вільного отримання, використання, поширення та зберігання необхідних для громадян відомостей.

Закони, якими регулюється це питання:

- Конституція України, статті 34, 50;

- Закон України „Про звернення громадян”

- Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 9, 18, 19, 21, 25;

- Закон України „Про захист прав споживачів”, статті 18, 26;

- Закон України „Про інформацію”, статті 1, 9;

- Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 6;

- Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, стаття 26;

- Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, стаття 4;

- Водний Кодекс України, статті 11, 58;

- Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, стаття 10;

- Закон України „Про поводження із радіоактивними відходами”, стаття 8;

- Закон України „Про відходи”, стаття 9;

- Закон України „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, стаття 4;

- Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища”, пункт 10.

Екологічною інформацією є інформація про:

- Стан атмосфери, води, ґрунту, землі, ландшафту і природних об’єктів;

- Стан біологічного розмаїття та його компонентів, включаючи генетично змінені продукти;

- Фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання;

- Угоди, політику, законодавство, плани та програми в галузі навколишнього середовища;

- Аналіз затрат і результатів та припущення, використані в процесі прийняття рішень з екологічних питань;

- Стан здоров’я та безпеки людей, умови їхнього життя;

- Стан об’єктів культури та споруд, на які впливає навколишнє природне середовище.

Будь-яка особа, державні органи, організації та об’єднання громадян мають право отримати екологічну інформацію.

Закони, якими регулюється це питання:

- Конституція України, стаття 50;

- Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 9, 21;

- Закон України „Про захист прав споживачів”, статті 3,18, 26;

- Закон України „Про інформацію”, стаття 32;

- Основи законодавства України про охорону здоров’я, стаття 6;

- Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, стаття 26;

- Закон України „Про об’єднання громадян”, стаття 20;

- Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, стаття 4, 6;

- Водний Кодекс України, статті 11, 58;

- Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, стаття 10;

- Закон України „Про відходи”, стаття 9;

- Закон України „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, стаття 4;

- Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища”, пункт 10.

УВАГА!!! Виходячи з положень Орхуської конвенції (стаття 4, частина 1 (а)), для отримання інформації з екологічних питань не потрібно доводити свою зацікавленість в отриманні цієї інформації.

Термін вивчення запиту, надісланого вами, на предмет можливості його задоволення складає 10 діб. Термін надання інформації - протягом одного місяця за загальним правилом.

Закони, якими регулюється це питання:

- Закон України „Про інформацію”, статті 33;

Є певна група видів інформації, у наданні якої не може бути відмовлено ні за яких обставин. Це інформація про:

- стихійні лиха;

- аварії та катастрофи, небезпечні природні явища;

- надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян;

- стан здоров’я населення;

- якість харчових продуктів і предметів побуту;

- інформація про викиди, що стосується довкілля;

- про факти порушення прав людини, в тому числі і екологічних.

Закони, якими регулюється це питання:

- Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, стаття 68;

- Закон України „Про державну таємницю”, стаття 8.

УВАГА!!! Неприпустимим є віднесення екологічної інформації до секретної!!!

У разі відмови у наданні інформації з екологічних питань необхідно оскаржувати цю відмову до вищого органу в порядку підлеглості або до суду.

Закон, яким регулюється це питання:

- Орхуська Конвенція, п. 3, п 4.

У наданні інформації може припускатися відстрочка, якщо документ не може бути надано у місячний термін. Вам має бути надіслано повідомлення про відстрочку. У повідомленні має бути вказано:

- Посадову особу державного органу, яка відмовляє у наданні інформації у місячний термін;

- Дату видачі повідомлення про відстрочку;

- Причини відстрочки;

- Термін, у який буде задоволено запит.

Закон, яким регулюється це питання:

- Закон України „Про інформацію”, статті 34;

УВАГА!!! Виходячи із положень Орхуської Конвенції (т. 4, ч.2), термін надання інформації за запитом може бути продовжено, якщо інформація, що запитується, є значною за обсягом або складною.

У деяких випадках за виготовлення копій документів на вимогу особи нею може сплачуватися помірна плата.

Закон, яким регулюється це питання:

- Закон України „Про інформацію”, статті 36;] (12)

Кому належить інформація?

[Підставами виникнення права власності на інформацію є:

• створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
• договір на створення інформації;
• договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на ДОГОВІРНІЙ ОСНОВІ.

Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.

Які документи та інформація не підлягають наданню для ознайомлення за запитами?

• офіційні документи, які містять у собі:

інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;

конфіденційну інформацію;

інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об’єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-якої особи;

• інформація, що стосується особистого життя громадян;
• документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, листування між підрозділами та інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
• інформація фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.

Що таке “інформація з обмеженим доступом”?

Окрім відкритої інформації, доступ до якої гарантовано усім громадянам відповідно до встановленої законом процедури, існує інформація, доступ до якої обмежується у визначеному законом порядку. До таких видів інформації належать конфіденційна інформація і таємна інформація.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Що таке “державна таємниця”, “секретна інформація” і яка інформація може становити державну таємницю?

Закон України “Про державну таємницю” встановлює, що це - “вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою”.

Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці має доволі довгий перелік у різних сферах. Варто визнати, що питання охорони зелених зон не торкається практично жодної з наявних категорій інформації, що становлять державну таємницю. Хіба що зовсім не значні речі, такі, як:

• про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер;

Решта інформації в питанні охорони зелених зон не може становити державної таємниці, а отже - не може бути прихована.

Яким чином інформація може бути доведена до вашого відому?

Ви маєте право вимагати письмової відповіді на ваше питання, натомість способи доведення до вашого відома тієї чи іншої інформації бувають різні. Цього не можна забувати.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом:

• опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
• опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
• безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами);
• надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
• оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Сказане вище слід взяти до відома, адже з одного боку, публічний виступ або публікація в офіційній пресі автоматично являються офіційною інформацією, а з іншого, отримана вами відповідь на запит значно спрощує процес оскарження. Порівняйте, скажімо, процеси оскарження недостовірної інформації а) в офіційному листі і б) у телефонній розмові з чиновником (під час якої ви, без згоди власне чиновника, не маєте права вести аудіозапис). Є різниця?

2. Шля­хи отримання екологічної інформації

Надсилання листа

Можна надіслати лист, скориставшись послугами найближчого поштового відділення, а можна занести листа до канцелярії установи-адресата і зареєструвати там. Якщо ви надсилаєте лист поштою, робити це треба тільки рекомендованими із повідомленням листами. У інших випадках (якщо листи будуть іншого зразку), вам ніхто не відповідатиме. Краще напишіть лист Богові або самому собі - шансів отримати відповідь буде значно більше. Надіславши листа, збережіть квитанцію від нього, вона ще може знадобитися. Якщо ви заносите листа до канцелярії установи (це те саме, що і надіслати поштою), то вимагайте, аби вам негайно повідомили вхідний номер листа. А краще - поставити його разом із печаткою на копії листа, яка є лишиться у вас.

Із надсилання десятків копій можна отримати багато користі. Наприклад, коли отримаєте відповіді від усіх, порівняйте те, що у них написано, оскільки нерідко відповіді можуть не співпадати. Буде привід перехресно надіслати відповіді одних іншим і навпаки; попросити прокоментувати… Або навіть написати до прокуратури.

Далі події можуть відбуватися по трьох основних типах: а)вам відповіли те, що треба; б)вам відповіли повну дурню, а то і відверто з’їхали з теми, зробивши вигляд, що не зрозуміли, чого ви хочете і в)вам взагалі не відповіли. У першому випадку сказати, звісно, нічого - я вас вітаю. У другому - вам доведеться надіслати листа повторно, пояснивши, що вам не те відповіли. Можна перед надсиланням листа попередньо надіслати його факсом і обговорити його по телефону особисто. А у третьому випадку вам доведеться писати попередження, що у разі відсутності відповіді ви звернетесь до суду, слати копію першого листа, копію квитанції… а то і взагалі забути про прикру невдачу (якщо вже пізно щось з’ясовувати). Якщо слатимете погрози стосовно суду - відразу шліть копію до СБУ, МВС, Верховної Ради, Президенту. Тільки врахуйте, що після цього інформація про вас швидко знайде місце у спеціальних папочках у багатьох кабінетах. Якщо ви плануєте писати листи і надалі, вам доведеться це визнати, якщо ж не плануєте - тоді там не можна прислухатись до моїх порад взагалі. Якщо ви громадський діяч - повірте, на вас вже завели папочку, та це не привід сходити з обраного шляху, від цього папочка нікуди не зникне.

Ще зухвалий чиновник може поскаржитись на вас. Особливо це стосується дрібних чиновників, які не мають серйозної закалки і психологічно не можуть собі дозволити просто проігнорувати ваш лист. Можуть сваритися власними силами (у відповіді чи просто по телефону), або написати комусь вище за рангом, що ви на них тисните, чи щось інше. Цього не варто боятися, бо великий чиновник для вас настільки ж не управа, як і маленький.

ÖПРИКЛАД

Приводимо скаргу сільської громади с…. на харківського природоохоронця Валерія Ловчиновського, що один з небагатьох в Україні власним коштом орендує землі і створює на них об’єкти природно-заповідного фонду. Організовані В.Ловчиновським заказники періодично патрулюються членами ДОП Харківського університету, що сприймається місцевими браконьєрами, як зумисний терор. Як наслідок маємо такий лист:

Відстрочка відповіді

На ваш запит може бути надана відмова. Згідно з законами, відмова в задоволенні інформаційного запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У відмові має бути зазначено:

посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту;

дату відмови;

мотивовану підставу відмови.

З іншого боку, замість відповіді на ваш запит може бути надана відстрочка його задоволення. Таке допускається в разі, якщо документ, що запитується, не може бути наданий для ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:

посадову особу державної установи, яка відмовляє у задово­ленні запиту у визначений місячний термін;

дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;

причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений Законом термін;

термін, у який буде задоволено запит.

Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути ос­каржено:

- через орган влади вищого рівня:

У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.

- або через суд:

Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негатив­на відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову в суді.

У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити за­конність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача-державну установу.

Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтованою, суд зо­бов’язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомити­ся з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.

Згідно з Законом України “Про інформацію”, необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тяг­нуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановле­ному законами України.

Про листи, що приходять Вам

Нерідко у листах роблять посилання на законодавство, аргументуючи цим правильність тих чи інших дій. Перечитайте ці закони… практика показує, що інколи вони можуть навіть забороняти те, що відбувається.

Обов’язково робіть копії усіх листів, що вам приходять, при чому так, щоб на одному листочку, поряд з листом було прикладено краєчок конверту із датованим поштовим штампом. Заведіть архів вхідної документації. Доцільно робити це в хронологічному порядку, а копії листів вже класифікувати за темами.

Якщо лист закінчується фразами типу „Дякуємо за турботу…” і, головне - „Сподіваємось на подальшу співпрацю” - не баріться - поки не забули, пишіть новий лист, почавши з того, що вони жадали співпраці.

Якщо ви отримуєте листи, зміст яких, на вашу думку, не відповідає дійсності, викликає сумніви, або ж інформація у відповідях кількох установ на один ваш лист не співпадає… Усе це привід писати відповідь. Ви можете або вимагати роз’яснення у відповіді самому чиновнику, що написав вам «щось не те», або ж оскаржити відповідь у листі до прокуратури. Якщо ви обираєте шлях відповіді самому чиновнику, лист коректно буде назвати по типу «На ваш лист №… Від…».

Листи доволі часто „спускають по бюрократичній драбині”, тобто реально у кожній конторі відповіді на кореспонденцію пишуться одним виконавцем, а підписуються, в залежності від різних обставин - начальниками, директорами і їх заступниками. Як правило, виконавці, що працюють над відповідями - фахівці, люди, які знають і люблять свою роботу. Цілком імовірно, що він (виконавець) може бути вашим однодумцем. З ним можна потоваришувати. Якщо це вийде, то ви не тільки зможете мати більше інформації, знати, коли і яка відповідь вам прийде, а й впливати на те, що вам напишуть. Разом із виконавцем можна написати те, на що корисно буде послатись, як на офіційну відповідь установи… Уявіть, яких можна накоїти справ, якщо виконавці-однодумці є у кількох установах одночасно!!!

До кого звертатись, мріючи про порозуміння? - Виконавця легко виявити. Внизу усіх офіційних листів дрібними літерами пишуть телефон і прізвище того, хто готував текст листа.

Оскарження дій посадових осіб

Будь-які заяви посадовців (і особливо письмові), що порушують ваші права, або об’єктивно знаходяться за межею закону, можна і варто оскаржувати. Аналогічно, ви можете бути недопущеними до громадських слухань, оштрафованими під час акцій тощо. Прикладів порушення ваших прав може бути безліч. Це не лише ставить чиновника на місце і відновлює справедливість, а і дає вам безцінний досвід у громадській боротьбі, який може стати вам у пригоді в майбутньому.

Наводимо обрані фрагменти брошури «Маю Право», виданої в 2001 році Інститутом «Республіка».

З прийняттям нової Конституції України, громадяни от­римали право одразу звертатися до суду, якщо їхні права порушені.

Громадяни можуть оскаржувати накладені на них адміністративні стягнення, найчастіше це штрафи, позбав­лення водійських прав, тощо. Механізм цього розписаний у главі 31 Цивільно-процесуального кодексу України. Тут , найголовніше знати терміни на звернення до суду і не про­пустити їх: вам дається десять днів після накладання адмін-стягнення. Ще одна “приємність”: звертаючись до суду, громадянин звільняється від сплати держмита.

Закон дає громадянину можливість поновити всі свої права і свободи у судовому порядку. Це передбачено гла­вою 31-А Цивільного процесуального кодексу України.

На цьому варто зупинися окремо, оскільки саме ця можливість не до кінця зрозуміла багатьом громадянам і майже ніколи ними не використовується. А йдеться, влас­не, про поновлення будь-яких конституційних прав і сво­бод, які ви вважаєте порушеними. Тобто до суду ви може­те звернутися навіть тоді, коли вважаєте, що ваші права і свободи порушено в наслідок рішень, дії або бездіяльності державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

До суб’єктів, дії або бездіяльність яких може бути ос­каржено до суду, належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самовряду­вання та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об’єднань1 незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об’єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов’язки або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями.

До рішень, дій або бездіяльності суб’єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв’язку з якими громадянин вважає, що:

порушено або порушуються його права чи свободи;

створено або створюються перепони для реалізаціїним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недо­статніми;

покладено на нього обов’язки, не передбачені за­конодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов’язки повинні покладатися, або що вони покла­дені не уповноваженими на це особою чи органом;

його притягнено до відповідальності, яку не перед­бачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи орга­ном.

Суб’єкти оскарження несуть відповідальність за неви­конання лише тих обов’язків, які були на них покладено за­конодавчими або іншими нормативними актами.

Подання скарги до суду зупиняє виконання оскаржено­го акта. Тобто, якщо ви вбачаєте у підвищенні тарифів на комунальні послуги порушення ваших прав, то до винесен­ня рішення по цій справі судом, власне, підвищення вас не стосується. Щоправда, у разі, якщо таку справу ви програ­єте, платити доведеться сповна. Так само і у випадку порушення політичних прав та свобод. Якщо рішення міської влади заборонити встановлення наметового містечка опо­зиції у центрі міста оскаржується вами у суді як таке, що порушує конституційне право на свободу проведення збо­рів, то ця заборона не діятиме, доки своє слово не скаже суд.

Скаргу може бути подано в суд у двомісячний термін, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або пови­нен був дізнатися про порушення його прав чи свобод.

Скарга розглядається у десятиденний строк у відкри­тому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника дер­жавного органу чи юридичної особи, рішення, дії або безді­яльність яких оскаржуються.

Якщо заявник або службова особа не можуть з’явити­ся до суду з поважних причин, справу може бути розгляну­то з участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин осіб, зазначених у частині першій цієї статті, або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов’язковою.

У судовому засіданні можуть брати участь представни­ки громадських організацій і трудових колективів.

Відмова представника громадської організації чи тру­дового колективу від скарги, поданої ними за проханням заявника, не є підставою для закриття провадження у спра­ві, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.

Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої ос­каржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої вхо­дить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.

За результатами розгляду скарги суд постановляє рі­шення.

При встановленні обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державний орган, юридичну чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасо­вує покладений на нього обов’язок чи застосовані до ньо­го заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює йо­го порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юри­дичної або службової особи і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в за­доволенні скарги.

При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення.

Рішення суду по справі може бути оскаржено.

Стаття 248-8 Цивільного процесуального кодексу України

Розподіл витрат, пов’язаних з розглядом скарги.

Витрати, пов’язані з розглядом скарги, вклю­чаючи й витрати для надання юридичної допо­моги, а також витрати, пов’язані з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було по­становлено рішення про відмову у задоволенні його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було постановлено рі­шення про задоволення скарги заявника.

Тобто витрати на розгляд справи розподіляються у звичайному порядку: при виграші - заявник не платитиме нічого, при програші - платить все.

Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному дер­жавному органу, юридичній чи службовій особі для вико­нання, а також заявнику. Про виконання рішення держав­ний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний термін з дня одержання рішення суду.

«Пересилаємо ваше звернення за належністю -

куди подалі»

«Екологічна громадськість поінформована про те, що в Україні є, скажімо Міністр охорони навколишнього природного середовища. Якби ми хотіли звернутись до нього, так би і зробили. А якби бачили потребу звернутись до начальника ЖЕКу - звернулися б до нього. Тому, звертаючись до будь-якого органу вищого рівня (Президент, Верховна Рада України), ми вказуємо, що хочемо звернутись саме до них, а не отримати пересилку листа начальнику ЖЕКу».

Нерідко трапляється так, що, наприклад, надсилаючи скаргу до Генпрокуратури на невиконання своїх обов’язків прокуратурою області, отримуємо пересилку скарги самому ж оскаржуваному органу. Був навіть цікавіший випадок: Національний екологічний центр скаржився на гаражний кооператив «Брестський», що руйнував г.Ліпинка у м. Києві, до Природоохоронної прокуратури. Врешті скаргу, з порушенням таємниці слідства, скопіювали самим порушникам.

Система чиновничої держави працює практично досконало, і система офіційного листування зокрема. Пересилаючи листа (а формальною підставою для цього є необхідність підготовки відповіді більш компетентним органом), чиновник переслідує кілька цілей:

1. Затягування вирішення питання. Коли мова йде про порушення, яке відбувається безпосередньо зараз, відповідь на лист через 2 місяці не матиме вже ніякого значення. Натомість переславши листа далі, чиновник позбавляє себе й іншої відповідальності: за бездіяльність, перекладаючи її на процедуру.

2. Власне зняття відповідальності за зміст відповіді. Надсилаючи запит чиновнику, громадяни намагаються отримати від нього особисто якісь дії або відповідь. Коротше кажучи - реакцію на звернення. Пересилання листа в іншу структуру стає причиною того, що ні дій, ні відповіді чиновник не робить. Це така гра - ваша задача змусити його щось робити. А його задача - знайти шлях не робити нічого.

За час, поки тривають пересилання звернення громадян, можна встигти незаконно відвести ділянку, погодити проект і побудувати будинок. Потім ваша діяльність вже не матиме сенсу.

ÖПРИКЛАД

Ми проаналізували вхідну документацію лише однієї організації - Молодіжного відділення Національного екологічного центру України. Для достовірності були взяті лише листи, надіслані у річний період функціонування тодішньої влади - з квітня 2005 року по квітень 2006. Загалом це 364 офіційних листи різних державних структур. Припадає по 1 листу на 1 календарний день. З цього обсягу, 90 листів, тобто 25%, є відповідями не тих установ, яким листи відправлялись, а тих, кому їх переслали безпосередні адресати. Практично всі ці листи є відповідями на звернення. Тобто коли лист має характер інформаційного запиту - на нього легко дати відповідь (наприклад “ми не володіємо такою інформацією”). А от коли лист є зверненням, що вимагає реакції чиновника - його відразу пересилають комусь іншому.

Для цікавості - спробуйте самі отримати відповідь на звернення безпосередньо з Кабінету Міністрів чи Секретаріату Президента. Це практично виключається.

Розкриємо деякі найпопулярніші прийоми принаймні київських чиновників (переважно це стосується Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві і Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві) уникнути відповіді на питання, поставлені у листі, коли вони виявляються найкомпетентнішим органом (і пересилати лист вже нікому):

1. У відповідь на лист надсилається заява, що «не знайшли де це», «ви погано уточнили місце порушення» і таке інше. Таким чином громадянам доводиться ще з затримкою у місяць уточнювати місце порушення.

2. І - найпопулярніший варіант - відповідь «Порушення не виявлене». На таку відповідь можна писати скаргу у орган вищого рівня, його зішлють назад… І громадяни отримають чергову відповідь «Відповідь на поставлене питання вам була надана у листі №…». В народі таку поведінку характеризують крилатим висловом “мороз нє раз мєня спасал”.

Взагалі виглядає доволі смішно, коли відповідь на звернення, яке планувалось його автором до розгляду на найвищому рівні, виглядає наступним чином: «У Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу київської міської державної адміністрації ваше звернення до Кабінету Міністрів розглянуто» (№03-18/12519 від 28.04.05, ГУ земельних ресурсів у м. Києві).

Закон України «Про звернення громадян»

Стаття 7. Заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Словник „канцеляриту” для офіційних звернень

Наведені нижче стандартні фрази зібрані автором для використання їх при написанні офіційних запитів і звернень. Чим більше таких фраз вжито у вихідній документації, тим більш бюрократичним виглядає текст, що піднімає авторитет організації у очах чиновників і робить вміст листа більш переконливим.

Є доволі делікатною проблема вибору звертання. Найпоширенішими є такі звертання:

- Шановний (ім’я та по батькові)/ Шановний

- пане/пані… ! Шановні панове! Шановні колеги!

- Вельмишановний добродію!

- Глибокошановний (ім’я та по батькові)

- Високошановний пане… !

У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:

- Високоповажаний міністре!

- Вельмишановний (високоповажний) професоре!

- Шановний директоре!

- Високоповажний пане прокуроре!

В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Заміна його формою називного відмінка на зразок «Шановна Оксана Дмитрівна!», «Шановний директор!» є ненормативною.

Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.

Відсутність звертання може бути витлумачено як зневага до адресата і порушення етикету ділового листування. Та це не велика біда, адже не погано з першого рядка показати ваш настрій і відношення до адресата.

Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію:

- У відповідь на Ваш лист від (дата)…

- Відповідаючи на Ваш запит від (дата), …

- Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, розділу… статті №…

- У відповідь на Ваш запит повідомляємо…

- Узявши до уваги Ваш запит від (дата), пропонуємо Вам…

В разі відмови адресатові, корисно вживати такі фрази:

- Ми, докладно вивчивши запропонований Вати проект, з прикрістю повідомляємо, що не маємо змоги…

- На жаль, ми не можемо прийняти Вашої пропозиції…

- Дуже шкода, але ми не маємо змоги задовольнити Ваше прохання з ряду причин…

- З огляду на ускладнення ситуації ми не можемо

підтримати Вашого проекту.

- Щиро шкодуємо, проте ситуація., що склалася, не дає нам

.можливості…

- Вибачте, але ми не можемо надати (погодитись, направити)…

У листах-повідомленнях доречною буде одна з таких вступних фраз:

- Повідомляємо Вам…

- Хочемо повідомити про те, що…

- З приємністю повідомляємо Вам, що…

- На жаль, змушені повідомити Вам, що…

- Дозвольте повідомити Вам, що…

- Раді повідомити Вам, що…

- Цим листом повідомляємо, що…

Наприкінці листа можна висловити сподівання:

- Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас.

- Сподіваємося, що Ви правильно зрозумієте нас.

- Сподіваємося, наша відмова не образить Вас і в майбутньому ми ще матимемо нагоду взаємовигідно співпрацювати.

- Сподіваємося, що Ви розглянете наші пропозиції найближчим часом і повідомите нам про своє рішення.

- Маємо надію, що це піде на користь справі.

- Розраховуємо на тісне і взаємовигідне співробітництво з Вами.

- Маємо надію, що наша співпраця буде плідною.

- Сподіваємося, що майбутня співпраця буде плідною, успішною і вигідною для Вас і для нас.

- Маємо надію, що Ви не відмовитеся допомогти нам.

- Висловлюємо надію, що це лише успішний початок нашої співпраці і в майбутньому Ви ще не раз допоможете нам у справах.

- Щиро сподіваємося на Вашу подальшу фінансову підтримку.

Далі наводимо мінімальний арсенал можливих фраз, які здатні надати вашому листу більш канцелярського вигляду.

Для переконливості доводу:

- передусім…

- зокрема / таким чином / окрім того…

- слід зазначити…

- звідси випливає, що…

- ми переконані, що…

- адже ми знаємо/відомо, що…

- з приводу порушеного питання…

- неодноразово…

- Вживайте слово „ряд” замість „кілька”, „перелік”, „багато”, деякі” тощо.

Приклад: „Слід зазначити, що з приводу порушеного питання неодноразово висловлювались міські та регіональні засоби масової інформації.”

Для нагнітання авторитету організації:

- на нашу думку… / за нашими даними…

- з огляду на те, що…

- повідомляємо вас, що

- вважаємо, що наслідком цього може стати… / що це може призвести до…

- Не можна погодитись з твердженням деяких фахівців, що…

Для запиту:

- враховуючи викладене (сказане) вище…

- просимо повідомити (зазначити, вказати, обґрунтувати, спростувати)…

- згідно із чинним законодавством України, просимо…

- …у встановленому порядку.

Для обґрунтування причини написання листа:

- із засобів масової інформації нам стало відомо, що…

- співробітниками нашої організації було з’ясовано…

- цей факт викликає занепокоєння (хвилювання) громадськості.

- до нашої організації звернулись схвильовані жителі…

Як робити копії з офіційних документів?

Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися. Якщо мова іде про документ загальнодоступний, то він, і тим більше, його частини, можуть вільно публікуватись будь-ким. Користуючись цим, скажімо, підготовлена більша частина нашої брошури. Запи­тувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних до­кументів.

Не підлягає оплаті робота з пошуку офіційних доку­ментів.

Список використаних джерел

1. Законодавство України про інформацію. - К., 1998.

2. Закон України про інформацію № 2658-12 від 2.10.1992 р.

3. Охорона природи у місті. Теорія, практичні поради, методичні рекомендації, менеджмент. Василюк О., Андрос О., Борисенко К., Шевченко Н., Парнікоза І. К.: Київська ландшафтна ініціатива, 2007.

4. Про інформаційні агентства: Закон України № 74.95 від 28.02.95.

5. Чемерис В.В. Маю право: Практичний порадник. К.: ІКСП «Республіка», 2001. - 43 с.