Обережно: кати завжди поруч

26 червня 2008 года, напередодні Міжнародного дня підтримки жертв тортур, Уповноважений ВР України з прав людини Ніна Карпачова оприлюднила факти катувань в силових структурах.

Брудним чоботом – на обличчя матері…

Коли Ніна Іванівна розгорнула перед журналістами фотодокументи – весь битком набитий зал увібгав голову в плечі, знітився й затамував подих. На журналістів із сумним докором дивилися очі тих, кого мордували в застінках сучасних гестапо. Обличчя, що перетворилися на суцільну гематому, з очима, заллятими кров’ю. Спотворені електрошокером долоні. Грудна клітина, яку щосили й довго били ногами і, мабуть, з якоюсь збоченою насолодою. На деяких знімках обличчя були приховані – не виключено, що після такого оприлюднення кати їх знову будуть переслідувати. Знімки внутрішніх органів фіксує хіба що патологоанатом – вже після смерті замордованого (що не дивина після таких тортур) – мабуть, після таких розтинів не заснути без релаксантів. А хто бачив їх травми душевні? Чи ж можна їх сфотографувати, виміряти, вилікувати?

На прес-конференцію прийшов (слава Богу, живий) свідок Ігор Логвинов, прапорщик Внутрішніх військ МВС України. Його незаконно затримав наряд міліції на залізничній платформі станції «Святошин» у Києві й доправив до відділку, де чоловіка по-звірячому били протягом півгодини які здалися жертві вічністю. На руках затриманого були наручники. Чоловік знепритомнів, а кати усе не могли насититись. Чому вони це робили? Кати в погонах так і не могли відповісти. Навіть на суді.

Керівництво правоохоронних органів ганебно приховує подібні факти. То ж за такої змови у нашого народу вкоренився підсвідомий страх перед «ментами».

Мимоволі задаєшся питанням: а хто вони? Можливо, з якогось іншого тіста зліплені чи іншої породи? Либонь не мати їх народила, співала їм колискової, пестила, вчила поважати ближнього? Чи ж може людина з нормальною психікою чинити таке? А за правилами професії вони повинні тестуватися у психіатра, як при вступі до навчальних закладів, так і потім, протягом роботи в органах. І тут закрадається страхітлива здогадка: їх саме так і навчають. Набирають певний контингент і витравлюють з них залишки тепла, добра. Вчать заходити за планку тих правил, які називаються в цивілізованому суспільстві людяністю. Прес-конференція Карпачової вкотре довела дошкульну істину: професія «кат» не перевелась у нашому хворому суспільстві.

Кати ходять поміж нас, дихають з нами одним повітрям, їздять в одному транспорті, носять звання офіцерів.. Вони повертаються після служби додому, і дружина подає їм, стомленим роботою(!!!) борщ. Вони миють руки, їдять, кохаються (Боже правий!) і в них народжуються діти. А чи не передається генетично цей страшний мікроб? - закрадається думка. Що ці люди розповідають своїм синам та донечкам про свою службу? Відомо, що дитина виховується не лише словом чи прикладом. Перебуваючи, зростаючи поряд з таким монстром-татком, дихаючи з ним одним повітрям, дитина стає його відображенням. Ген жорстокості, садизму, бродить в родових тенетах. Десь народиться міліціонер, а там раптом вигулькне черговий серійний вбивця. І не виключено, що їхніми предками, загубленими в віках кровними родичами були заплічних справ майстри, що підіймали людей на дибу та саджали на палю…Затребуване ремесло у держави з тоталітарними ускладненнями під бадьорим ярликом демократії.

Ні, Україна зовсім не одинока в такому потворному стані речей. Вона входить у сотню таких же відсталих, знедуховлених покручів, де голоси, сповнені щирості, правди, моральності, любові до ближнього, тонуть в трясовині безправ’я, беззаконня, подвійних стандартів і приниження особистості, що межує при певних обставинах з садизмом.

Серед фактів фізичних знущань, оприлюднених Омбудсманом, не дає спокою ще один: як під час обшуку на зоні працівник пенітенціарного закладу навмисне наступив чоботом на світлину матері одного з ув’язнених.

Карпачова «відсиділа» два роки…

«Якби хоч би раз нога судді ступила за поріг ізолятора тимчасового тримання!» – зауважила Ніна Карпачова. Сама ж вона, разом зі помічниками за час роботи інституції Омбудсмана провела поруч з затриманими близько двох років сумарного часу.

Карпачова розповіла журналістам, ілюструючи свою розповідь фотознімками, що саме перебування там вже є тортурами. Це каземати без доступу повітря і світла, де люди сидять у страшенній тісняві, ризик захворіти на туберкульоз чи іншу небезпечну хворобу там надмірний. Чи ж не навмисне приміщення ізоляторів збудоване так? Але ж винуватість затриманого ще не доведена! Чи не тяжіння це до ГУЛАГу на генетичному рівні?

Мільйони осіб щороку проходять через ізолятор. З-поміж інших «прославився» Печерський, Подільський райони столиці, сотня скарг надійшла на ізолятор міста Севастополя, який п. Карпачова вважає найстрахітливішим за умовами тримання підслідних в Україні. Вкрай складна ситуація у Київському СІЗО на Лук’янівці, де намітилася тенденція до зростання смертності: лише за останні два місяці – вісім летальних випадків. Значна їх частина пов’язана з захворюваністю та небажанням медперсоналу боротися за життя «підопічних». Як встановлено моніторингом Уповноваженого, у слідчих ізоляторах щороку, починаючи з 2004-го, помирає 130 – 135 осіб, а за 10 місяців 2007 року у двадцяти СІЗО України пішли з життя 96 ув’язнених.

Карпачова нагадала те, що мусить пам’ятати кожен громадянин України (згідно приказки «Від суми та тюрми не зарікайся»), що термін затримання - 48 годин, а в ізоляторі тимчасового тримання – 10 днів. «Саме там, - підкреслила Карпачова, - застосовуються тортури, знищується особистість і навіть саме життя».

Серед причин такого правового безкраю Карпачова називає бідність, знедуховлення, брак професіоналізму, відсутність політичної волі.

Необхідно, наголосила Ніна Карпачова, зосередитися на серйозній кадровій роботі в системі правоохоронних органів, докорінно змінюючи свідомість людей у міліцейських погонах шляхом вдосконалення виховної роботи в підрозділах, опанування кожним працівником вимог чинного законодавства, зокрема – в царині прав і свобод людини.

Попри те, що колегія МВС України разом із Омбудсманом розглянула ці питання і уклала угоду про співробітництво інституції з вищою міліцейською структурою, зокрема – у викоріненні тортур, констатувала Ніна Карпачова, нове керівництво поважного відомства не виявляє жодного інтересу до цієї невідкладної і суспільно значущої проблеми.

Омбудсман розраховує, що разом із дійовою правозахисною громадськістю, зрештою, вдасться привернути увагу урядовців, парламентаріїв, влади на місцях до порушеної проблеми. Справа ця не потребує жодних коштів. Необхідні лише бажання професійно і чесно служити Закону та шанобливе ставлення правоохоронців до прав людини та людської гідності.

Анжеліка КОМАРОВА

Джерело: тижневик «Свобода», № 24(388),1 липня 2008 р.

За сприяння Інформаційного центру «Союз небайдужих»